Анжеліка Рудницька: “Україні час показати світові свої культурні скарби”

Новини про Анжеліку Рудницьку: http://rudnytska.com
Автор: MooN
Додано: 30-01-18
[Версія для друку]

Війна на Сході стала поштовхом для багатьох українців подивитися на власну культуру та почати більше подорожувати країною, адже так багато малих, проте цікавих міст ще чекають на свого туриста.

Анжеліка Рудницька – українська співачка, громадський діяч, президент мистецької агенції “Територія А” та радник міністра культури – розповіла редакції Zruchno.Travel про маловідомі туристичні принади України, найцікавіші культурні події, які чекають на нас у 2018 році, а також зізналася, де мріє провести тижневу відпустку.

– Ваші подорожі Україною сьогодні переважно пов’язані з благодійними місіями у прифронтових зонах на Сході, але свого часу ви неодноразово об’їздили всю Україну. Як гадаєте, туризм може посприяти об’єднанню країни?

– Туризм уже її об’єднує. З початком війни люди почали більше подорожувати Україною. Я була вражена – у багатьох знайомих навіть не вистачало слів, щоб пояснити своє захоплення її природними красотами, різноманітністю та унікальністю.

Люди зі східних областей вирішили поглянути, яка ж вона, ця “страшна” Західна Україна. Коли приїжджали, то дивувалися, як там гарно та чого вони раніше туди не їздили. Аналогічно, артисти, поети, музиканти, з якими ми разом їздимо на Схід, також змінюють свою думку про тамтешні краї. Адже Східна Україна – це не просто труби та терикони, це надзвичайно зелений регіон. Там фантастична природа, дуже гарні соснові ліси, краєвиди як у Передкарпатті. Ми не такі різні, як нам розповідають, але кожен регіон по-своєму унікальний.

Проте найбільшою проблемою українського туризму є відсутність комунікації. Йдеться про вміння спілкуватися один з одним, а також про елементарну транспортну інфраструктуру. Нам потрібно почати зшивати Україну, у тому числі дорогами. Також треба налагоджувати сервіс, адже в нас багато симпатичних санаторіїв та готелів, які некомфортні для користування. Але будемо намагатися!



– Якби у вас з’явилася тижнева відпустка для подорожей Україною, куди б поїхали в першу чергу?

– Якби Крим був доступним, то я б поїхала туди, бо дуже люблю море. Воно для мене чарівне незалежно від того, яка навколо інфраструктура. У Карпатах теж є велика кількість красивих місць. Я дуже люблю Коломию. Якось під час туру Прикарпаттям прожила у цьому місті більше двох місяців – там дуже привітні люди.

Нещодавно була у величезному селі Колочава на Закарпатті, де більше 30 музеїв. Архітектура, побут, дерев’яні церкви, велика кількість пам’ятників – фантастично прекрасне село, яке змійкою в’ється між двома горами. Турист зможе там легко побудувати для себе насичену культурну програму і насолодитися природними красотами. За кілька днів мені вдалося відвідати майже всі музеї.


Фото: drive-club.com.ua

– Який із музеїв був найбільш колоритним?

– Дуже красивою була старовинна церква Святого Духа – там зібрали рушники, картини та карпатський одяг. Насправді, весь музейний комплекс дуже колоритний, неможливо виділити щось одне, бо цікаво подивитися на все: шинок, який тримали євреї, школу з автентичними партами, старовинну карпатську лазню.


Фото: Golos.io

– А що найбільше хочете побачити з того, де ще не бували?

– Є безліч місць в Україні, яких я ще не бачила, але хотіла б відвідати. Наприклад, солоні Рожеві озера на Херсонщині. Із задоволенням поїхала б у Вилкове Одеської області. Хотіла б ще побачити карстові печери на Тернопільщині, а також закарпатське Берегово з його термальними джерелами. Сподіваюся потрапити туди, як тільки випаде нагода.

У мене з друзями вже склалася традиція святкувати дні народження не вдома, а вирушати у якісь цікаві місця. Наприклад, нещодавно поїхали у Качанівку, погуляли по тамтешньому палацу та парку.

Нам потрібно більше розповідати про красоти рідної країни, тому я дуже вдячна Zruchno.Travel за те, що ви взялися за таку нібито невдячну справу. Насправді, це не так – вона дуже правильна та доречна. Колись у мене теж було бажання зробити телевізійну програму про ті місця України, які ми знаємо та не знаємо водночас. У тому ж Києві є багато будинків, які мають унікальну історію, але ми про це не здогадуємося й даємо їм руйнуватися.


Фото: 500px.com/Anton Klyuev

– Які з ваших улюблених культурних пам’яток в Україні найбільше потребують реставрації?

– Майже всі українські замки – їм потрібні державна підтримка та креативні ідеї, що допоможуть їх оживити. Було б чудово, якби в одному крилі замку зробили музей, а в іншому – готель з особливими номерами, щоб усе було оповите казкою чи легендою. Для будь-якого приміщення добре, коли там тепло і вирує життя.

Я дуже дивуюся, що наші замки руйнуються, адже це золоте дно. Нам не треба продавати нафту, якщо ми можемо заробляти на своїх красотах, історії та культурі. Але ми цього, на жаль, не вміємо робити. Наприклад, той же замок Любарта у Луцьку – дуже гарне місце. Але фестивалі там мають проводитися хоча б кожної пори року, а не лише “Бандерштадт” улітку. Такі заходи неймовірно приваблюють туристів.


Фото: Look My Trips

– Справді, в Україні є багато красивих пам’яток архітектури, які за кордоном збирали б тисячі відвідувачів. Як ви вважаєте, чому серед українців вони не настільки популярні?

– Тому що в Україні зараз усі хочуть бути зірками і ніхто не хоче бути менеджером. Як тільки якась людина береться за культурну чи туристичну “фішку”, вона хоче показати своє “Я”. А те, що має бути стрижнем, відходить на другий план. Це проблема країни недолюблених людей. Кожен, хто це усвідомлює, повинен робити якісь класні речі та бути прикладом для інших.

У нас дійсно є повно туристичних “фішок”. Петриківка потрапила до світового реєстру культурної спадщини ЮНЕСКО. Проте людина, яка хоче завітати до цього села, побачить там не хатинки, розписані петриківськими квітами, а голлівудських та діснеївських героїв. Зрозуміло, що місцева влада немає ні смаку, ні розуміння, у чому “фішка” цього місця. Це також приклад самонедолюбленості. Ці люди не люблять свого та не розуміють його цінності.

Багато кричать, що Міністерство культури повинно все це регулювати. Та неможливо кожній людині розповісти, що в неї має бути гордість за свою культуру! Вона має це сама усвідомлювати. А держава, зі свого боку, повинна надихати та показувати приклад.

До речі, незабаром Міністерство культури підбиватиме підсумки конкурсу проектів за програмою “Малі міста – великі враження”. Мені здається, що це дуже класний проект, який сприятиме відродженню деяких маленьких та маловідомих міст, які колись були величними та мають давню історію. Просто Радянському Союзу було невигідно показувати Україну як країну з потужними історією та культурою.



– Ви родом із Рівного. Це також відносно невелике місто, яке важко назвати значним туристичним центром. Чи має воно туристичний потенціал?

– Мабуть, кожне місто має туристичний потенціал. Знаю, у Рівному є дуже багато людей, які хочуть зробити його цікавим для туриста. У центрі є красиве озеро Лебединка, а поруч – старовинний особняк. Мене тішать відгуки про те, що в рівненському театрі завжди аншлаг, а діти в захваті від місцевого зоопарку. Шкода, що там майже все історичне зруйноване.

Проте в Рівному можна комфортно зупинитися, а звідти вже вирушати в подорож. Як сучасне місто воно має бути базою для туриста, який хоче об’їхати всі навколишні місця, що мають велику історичну цінність. Наприклад, у Корці розташований величезний старовинний жіночий монастир, у Дубно є замок, пов’язаний із літературною історією Тараса Бульби, а однойменний фестиваль проходить там уже більше 20 років. Острог – це Острозька академія, одна з найдавніших у Східній Європі, там також є цікавий замок. Поруч знаходяться історичне Берестечко та Тунель кохання у селищі Клевань. Рівне мусить бути молодим, красивим містом, яке динамічно розвивається та формує власну привабливість.


Фото: facebook.com/andriy.akoval

– Що місцева влада повинна робити для туристичного розвитку міста?

– У кожного міста повинні бути власні “фішки”. Наприклад, Рівне – місто спідвею, адже місцевий мототрек, який свого часу був дуже крутим, неодноразово збирав міжнародні змагання з трекових мотогонок. Туди приїжджали відомі гонщики, шоу збирало величезну кількість глядачів – це гарна спортивна “фішка”. Якщо такої легенди немає, то варто її вигадати.

– Як вам цьогорічна різдвяна атмосфера в Києві? Публіка на Софії гарно сприйняла постановку “Вечорів на хуторі”?

– Зірковий вертеп, як завжди, був дуже цікавий. Щоразу Сашко Лірник (український сценарист, автор, телеведучий. – Ред.) пише новий сценарій та робить його більш сучасним. Цьогоріч реакція у людей була дуже жвавою, всі посміялися досхочу. Здорово, що ми збираємося, бо люди хочуть бути всі разом – це прекрасно.

Але Софіївська площа – це охоронна зона. ЮНЕСКО забороняє у цьому місці проводити все, що може зашкодити тисячолітньому храму. Науковці акцентують увагу на тому, що через потужні звуки виникають проблеми із фресками. Нам потрібно придумати такий формат, щоб не шкодити архітектурі. Та й не може між двома святинями стояти запах шашликів і глінтвейну. Для подібних розваг може підійти Троїцька площа біля Олімпійського стадіону. Там достатньо простору, щоб організувати ярмарок з окремими фуд-зонами та місцем для майстер-класів.


Фото: facebook.com/plisko.av

– Чому цього року немає зимового фестивалю “ЕтноЗима у Михайлівському”, адже були сподівання, що торішній музичний марафон стане традицією?

– Так, минулого року я організувала фестиваль “ЕтноЗима” у Михайлівському монастирі – це було вражаюче. У рекорді, який ми встановили зі своїми колядками та щедрівками, були магія та дух Різдва, які всім принесли щастя і задоволення.

Раніше “ЕтноЗима” відбувалася в інших місцях, але того разу я хотіла організувати її саме в Михайлівському монастирі. Коли я заходила в собор після подій на Майдані, мені пахло кров’ю і потом. “ЕтноЗима” для мене зламала це відчуття і заповнила його позитивними емоціями. Три тисячі людей були з нами та дивилися трансляцію.

Цьогоріч я вирішила проводити його не в січні, а у грудні 2018 року. Не впевнена, що будуть нові рекорди, але велика кількість фольклористів, артистів, гуртів, хорів готуються до “ЕтноЗими”. Звісно, вона знову проходитиме в Михайлівському, адже в храмі колядки та щедрівки звучать особливо чисто й зворушливо.


Фото: facebook.com/plisko.av

– Над якими новими проектами ви тепер працюєте?

– Нещодавно вийшов мій різдвяний альбом (“Територія Різдва”. – Ред.). “Територія А” продовжує мандрувати зі своїми книгами. Гадаю, наш проект “Територія книги” теж об’єднує країну. Книги, які нам приносять з усієї України, потім мандрують на Схід. Проект продовжує працювати, тому всі охочі можуть долучатися до нашої справи.

“Територія А” планує організувати кілька дитячих проектів. Думаю, вони відбудуться до Дня захисту дітей. На грудень знову готуємо “Святий Миколай мандрує Україною” спільно з “Еліос Ураїна” – це соціальна служба УПЦ Київського патріархату. Також нещодавно привітали зі святам хоспіс для літніх людей на Київщині. Там живуть мешканці “сірої зони”, дехто з них абсолютно самотній.

Міністерство культури спільно з обласною Луганською цивільно-військовою адміністрацією в лютому цього року в місті Кремінна влаштовує акцію фестивального типу “Зиму проводжаймо, весну зустрічаймо” на Стрітення. Ми хочемо встановити рекорд – будемо ліпити вареники з усіма, хто захоче приєднатися. Потім зваримо всі вареники та повеземо хлопцям на передову. Там же проведемо концерт, а наступного дня у Кремінній будуть народні гуляння з танцями та відкритими лекціями від фольклористів.


Фото: facebook.com/TerytoriaA

– Ви вже більше 20 років займаєтеся мистецьким проектом “Територія А”. Як гадаєте, які ще мистецькі проекти зараз найбільше потрібні Україні?

– Однозначно, такі проекти повинні спрямовуватися на популяризацію всього українського всередині країни й у світі. Іншого шляху немає. “Територія А” стала проривом тому, що наша команда була переконана – потрібно зробити українське в Україні популярним. Нас неможливо було збити з курсу. Хто б що не казав, ми робили свою справу.

Варто створювати нові програми, видавати книги, але робити це завзято, з любов’ю та захопленням. Бо якщо до нас приїжджає якась виставка з-за кордону, одразу видно пафос, величезну рекламну кампанію, а коли йдеться про українське, то все маленьке та скромне, мовляв, кому цікаво – і так прийдуть. А так не може бути. Для українського в Україні має бути все найкраще.

Я радію, що країна розвивається. Хоча є момент, який мене лякає у нашому потягу до європейської цивілізації: ми хочемо підлаштуватися під інший стандарт. Звісно, потрібно переймати досвід, але при цьому зберігати власну автентику та неповторні традиції. У нас має простежуватися український колорит, ми маємо привчати гостей до своєї культури та не втрачати власну ідентифікацію. Зараз не той час, коли треба боятися. Навпаки, варто показати світові свої скарби.

Розмовляла: Дарія Поперечна / zruchno.travel

Фото: facebook.com/AnzhelikaRudnytska, rudnytska.com

Новини про Анжеліку Рудницьку