Форум | Анжеліка Рудницька
25 Червня 2017, 15:06:56 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.

Увійти
Новини:
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація  
Сторінок: [1]   Вниз
  Друк  
Автор Тема: Свято Андрія у наймоднішому місті світу  (Прочитано 4335 раз)
АНЖЕЛІКА
Модератор
Старожил
*****
Offline Offline

Повідомлень: 255



WWW
« : 18 Грудня 2013, 13:30:35 »

Свято Андрія у наймоднішому місті світу: про дим, гімн, вареники і нашу свободу

13 грудня 2013 року. Вечір. Свято Андрія. На майдані спокійно. Тут завжди спокійно, ніби ангели, обійнявши крилами київське середмістя, охороняють цю територію свободи і людської гідності.  Тут спокійніше, ніж дома біля монітора чи перед телевізором, де так багато говорять брехливого і незрозумілого. Тут багато людей. Дуже багато. Як на великому урочистому святі. Може, одягнуті люди не зовсім святково, бо зима - усі утеплюються, як хто може.

Мешканців і гостей майдану можна легко впізнати. Не за жовто-блакитними стрічками, які, безумовно, стали трендом сезону осінь-зима-2013, за запахом. Ми усі прогіркли димом, але це гірко-солодкий дим, що в'ївся у наш одяг, волосся, шкіру. Та ми не хвилюємося - він вивітриться разом зі злом, яке так міцно тримається за свою примарну владу.

Але зараз не про зло. Хай спить собі у своєму Межимордорі. Запах диму тягнеться і в довколишні кафешки. Там - аншлаг, вони теж частина революційного простору. Люди, пропахлі димом, знімають із себе куртки, светри, п'ють каву-чай, гріються і говорять про політику, майдан, про добро і зло, часто обмінюючись репліками між різними столиками. Ми замовляємо вареники, бо ж сьогодні Андрія. Вони не такі смачні, як мамині, але ж традиції їсти цього дня вареники, порушувати не годиться.

Тут - на майдані - за традицією щогодини співають гімн України. Навіть у дальньому куточку майдану, де я опинилася під час виконання гімну, чоловіки встали, "відірвалися" від бочки, яку використовують для обігріву, зняли шапки і мовчки стояли. Випадкові перехожі, звернувши увагу, що всі завмерли, і собі зупиняються й дивляться у бік сцени. Тут гімн - це не просто символ держави. Це символ нашої свободи від усього, що заважає жити. Це спогад про ті вкрай короткі відрізки часу, які зупиняли "Беркут" під час нічної атаки 11 грудня. Зараз, як ніколи за часів Незалежності, його текст проймає серце кожного українця. Бо навіть коли спокійно, усі знають, що небезпека може виникнути у будь-який час.

Гімн об'єднує людей по усьому периметру майдану і поза ним. Гімн завжди звучить велично, дисциплінує і дає силу. Він злітає до неба, як знак нашої віри у майбутнє, яке не маємо права упустити заради дітей, які не сплять, чекаючи батьків із майдану; заради  івано-франківських пенсіонерів Дмитра і Мирослави Калини, які віддали 10 тисяч гривень, "щоб щасливою стала країна"; заради колективу дитячого реабілітаційного центру "Слоненятко", який зарплату за два місяці перерахував на потреби майдану; заради "мертвих, живий і ненароджених". Про це ніхто не говорить, але усі відчувають. Останній акорд гімну супроводжується словами зі сцени: "Слава Україні!". "Героям слава!" - відгукується багатоголосий майдан. Такий хор не снився жодному шоу!

За мить майдан, як мурашник, починає жити своїм буденним життям. Артисти співають, політики повідомляють новини, жінки розносять канапки і чай, чоловіки носять дрова, виносять великі пакети зі сміттям, хтось прибирає, хтось гріє руки біля бочки, хтось стоїть в охороні, хтось читає лекції у народному університеті майдану. У "трубі" (підземний перехід під майданом Незалежності) веселиться молодь під народний спів. В Україні на Андрія завжди проводили вечорниці.

Найінтимніше місце майдану - капличка, яку поставили на місці побиття студентів. Це звичайний намет із великим написом КАПЛИЦЯ. Зараз тут немає служби. Всередині, незважаючи на зовнішній рух і звуки, тремтлива тиша, серед якої коливаються маленькі вогники свічок, благально зазираючи в очі Ісусу Христу, Марії і Оранті. Люди тихо моляться, жінка стоїть на колінах, чоловік ставить свічку і поволі виходять, бо за "дверима" інші люди. Все, як у справжній церкві, хоча брезентові стінки коливаються від сухого покашлювання мешканців майдану і музики, яка лунає зі сцени.

Під сценою зустрічаю священика, який благословляє мене, помазує миром, розповідає про родину і вітає зі святом Андрія. Сьогодні я не виступаю. Я наповнююсь силою, добротою і вірою майдану і йду спати, бо завтра - нові зустрічі, нові тривоги, нові думки, ідеї і все те ж бажання - бачити "щасливих людей у щасливій країні", за яку мільйони сьогодні готові віддати усі свої сили. Я пробираюся поміж великими, хитромудрими барикадами - оборонними валами майдану. Ось де контемпорарі арт! Жодному скульптурному салону і не снилися такі арт-об'єкти. Поруч із "валами" стоять зосереджені і чемні чоловіки: "Обережно! Тут слизько", - підтримують мене під лікоть. Я дякую їм. Дякую Богу за це фантастичне свято і прошу у нього теплої і тихої ночі для тих, хто залишився на майдані.
Записаний

Анжеліка
Сторінок: [1]   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.9 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC Valid XHTML 1.0! Valid CSS!