Форум | Анжеліка Рудницька
25 Червня 2017, 15:06:40 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.

Увійти
Новини:
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація  
Сторінок: [1]   Вниз
  Друк  
Автор Тема: ЧИ ВСЕ НАЙКРАЩЕ ДІТЯМ?  (Прочитано 6053 раз)
АНЖЕЛІКА
Автор
Старожил
*******
Offline Offline

Повідомлень: 255



WWW
« : 07 Червня 2011, 17:12:41 »

ДИТЯЧЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ, ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Тези виступу під час круглого столу «Чи все найкраще дітям?»
Ця тема більш, ніж актуальна зараз не через День захисту дітей. А хоча б тому що почалися довгі літні канікули і що у більшості батьків немає можливості елементарно влаштувати активний цікавий пізнавальний відпочинок. Діти знову залишаються наодинці з телевізором і вулицею.
Суспільна свідомість – це ідеї, погляди, судження, що існують на даний період у суспільстві. Це не стала формула, а цілісна система, що, як живий організм, постійно розвивається під дією різноманітних факторів. Найбільшою мірою на суспільну свідомість впливають електронні ЗМІ. І якщо доросла людина, опираючись на власний досвід, культурний рівень, інтелект, вміння аналізувати, співставляти ще здатна опиратися цьому впливу, або ігнорувати його. Діти часто стають «жертвами» нав’язаних телевізійних стереотипів. І ці стереотипи формуються не під впливом дитячого телебачення, а загально і широко доступними каналами, які у більшості своїй не розраховані не перегляд дітьми…
 Відсутність повноцінного дитячого мовлення: стихійна чи закономірна? Протягом перших років після суспільного зламу, тобто на початку незалежності України, телебачення формувалося стихійно. Дитячі програми й тоді ледь жевріли й трималися переважно на ентузіазмі або ж за інерцією. Усім здавалося, що здоровий глузд і патріотизм, яким має бути невід’ємною частиною свідомості нормального повноцінного суспільства переможуть суто меркантильні інтереси власників каналів. А натомість за 20 років незалежності ми отримали навіть національне мовлення без класичної, улюбленої багатьма поколіннями українців програми «На добраніч, діти!», яка не лише формувала певну систему сприйняття світу, вчила простих речей, ай дисциплінувала дітей, сигналізуючи про закінчення денної активності.
Нинішній стан дитячого телебачення є відображенням гуманітарної кризи, яке переживає наше суспільство. Чи все найкраще дітям?..
Що ж дивляться наші діти і як формується їхня свідомість? Думки існують полярні. Одні стверджують, що у нас взагалі немає дитячого мовлення, іншим здається, що його предостатньо.  Правда, хоча й посередині, але досить сумна.
Об’єктивно, ми маємо суспільство споживацьке. І телебачення йде на повідку у цього суспільства. Й водночас є одним з найдієвіших інструментів формування суспільства споживачів. Часто занижаючи існуючу моральну планку спільноти. Програми про приватне, світське, розкішне життя заполонили ефір. Як наслідок, школярі хизуються у класах мобільними телефонами, одягом, прикрасами, статками батьків і т.д., наслідуючи гламурних дорослих, і при цьому насміхаються над вчителькою,  яка  користується найдешевшим телефоном.
Діти – частина нашої інформаційної спільноти. Вони розвиваються під впливом тих самих проблем, що й дорослі. Телепростір наших дітей не обмежується дитячимим каналами. Вони дивляться російські дитячі канали, українські загальнонаціональні канали, що демонструють іноземні мультфільми, фільми, де пропагуються інші цінності, інші традиції, інша історія, розставляються інші акценти. Інтелектуали Росії, де схожі із нашими проблеми, б’ють на сполох, намагаючись врятувати своє нове покоління від пресу страшилок на телебаченні, наголошуючи, що  роль російських ЗМІ не інформаційна, а ідеологічна. Україна ж ковтає ці фільми й програми, смакуючи. 
Серіали. Як і дорослі, діти й підлітки дивляться серіали – «Папіни дочки», «Моя прекрасная няня», «Вороніни», «Друзі» і т.д. Життєві сімейні сіткоми, де матюки заміняють ідіомами на кшталт «египетская сила». Якщо це з дня в день повторюють щоденно – не дивно, що наші діти їх повторюють, як щось абсолютно прийнятне. «А що тут страшного – це ж по телевізору показують!»
 Усі серіали, що є у нашому ефірі – іноземний продукт, переважно російськомовний. Інтелігенція клопочеться довкола збереження україномовного середовища. Та це питання  не лише філологічне. Ми втрачаємо не лише українське слово, а й власну ментальність.
Окрім втрати власних цінностей ми не маємо вітчизняних моральних авторитетів, героїв! Хто кумири наших дітей? Ким вони захоплюються, на кого намагаються бути схожими? Це питання приводить нас до шоу.   
Шоу. Ними переповнене нинішній телеефір. «Танцюють всі», «Фабрика зірок», «Х фактор», «Україна має талант», «Зірка+Зірка», «Голос країни», «Народна зірка», «Майдан’С». Усе, що йде в ефірі у доступний  для дітей час. Це неадаптовані для дитячого перегляду програми, де є і жовтизна, і плітки, і безкінечні розмови про секс і сексуальність. І де увага(!)  існує негласна заборона на українські пісні, які продюсери називають на тим рівнем!!! Про це точаться розмови у журналістсько-музичних кулуарах. Але не треба знати про ці розмови – варто увімкнути телевізор і усе стає зрозуміло. В усіх разом узятих шоу лише, як поодинокі вийнятки, виконуються пісні українською мовою. Тож ми знову повертаємося до теми збереження власної культури та ідентичності. Нове покоління дітей формується під впливом російськомовних фільмів, кліпів, концертів, навіть коли у них беруть участь доморощені «герої» .
Навіть побіжний аналіз телепростору приводить до невтішного  висновку: не вистачає духовного акценту. Телебачення використовує емоційну дію на аудиторію. Кров, трупи, жертви, стихії, насильство, аварії, усе, що викликає страх! Цим переповнені наші новини. Відомо, що психологічний вплив - це найдешевший  і ефективний спосіб тотального контролю й маніпуляції. Але до чого приводять такі соціальні експерименти? Діти вимальовують собі схеми поведінки під дією цих емоцій. Статистика насильства, побиття, фізичних розправ у школах вражаюча! Та нашим дітям телебачення  не пропонує позитивні приклади.   
Найприємнішим і найпозитивнішим у дитячому мовленні є мультики.  Тут ситуація не така критична – мультфільми дитячі є, часто непогано дубльовані українською мовою. Однак мультики теж - іноземні. Із чужоземними героями, іменами, звичаями, жартами, агресією, що повертає нас до вищеназваних проблем. До того ж,  дуже часто мультиплікаційні фільми транслюються аж надто рано.  ДО 7-мої години ранку вони вже закінчуються. Бо о 7-мій на каналах розпочинаються ранкові шоу.
Із музичних програм найстабільнішим і позитивним  є «Крок до зірок». Але для такої співочої країни одного музичного телефестивалю надто мало. А от спортивні проекти з’являються вряди-годи, систематичної  програми, де могли б брати участь команди з різних куточків країни, де могли б змагатися, знайомитися діти, обмінюватися думками і проблемами, немає. Чого ми чекаємо від дитячого телебачення? Лише розваг?
Ми окреслили проблеми із розважальними програмами. Але дитяче телебачення має бути не лише розважальним, а й пізнавальним, освітнім. Що маємо тут? На стику жанрів – пізнавально-розважальна програма «Самый умный». Інтелектуальних програм для дітей більше немає. Яких дітей ми виховуємо? Лише тих, хто хотітиме розважатися?

Наприклад, діти люблять робити щось своїми руками. Це навчає цінувати працю, думати, зосереджуватися, творити. Чи є у нас подібні програми? На Сіті! Але хто бачить Сіті. Ми ж говоримо не лише про Київ, де є цифрові мережі, багато каналів і т.д. Знову таки іноземна! Тут часто власними руками і найпростішими методами виготовляють мультгероїв. Але вони із іншого світу.
А чи є програми для підлітків? Окрім, невиразної «Нащадки» на «1 Національному» щось пригадати майже неможливо. А проблем у підлітковому віці – більше, ніж достатньо. Та й підлітки неохоче діляться ними із близькими й рідними, часто шукаючи відповіді на питання на вулиці у ровесників… А чи є МОДНА дитяча програма? Та, яку б обговорювали, наслідували, заради якої б діти поверталися додому? Ні. Виникає питання: чому в країні, де є запит на дитяче мовлення, немає дитячого мовлення? Лише тому, що у дитячі програми не можна ставити рекламу?
Усі наші найбільші проблеми, смаки, радості, звички, комплекси родом із дитинства. Коли ми лише формуємося і пізнаємо світ. Вплив на дитину, безумовно, мають батьки, школа, оточення, двір і ЗМІ, точніше електронні ЗМІ, бо сучасні діти не читають газет і журналів. Зате від моніторів комп’ютера, як і від телевізорів, їх не відірвати. Діти не живуть поза суспільством. Вони прагнуть бути у курсі усіх справ, цікавляться політикою, дивляться новини, знають напам’ять усі рекламні ролики, героїв усіх фільмів і світських хронік. 
«Променем світла у кінці тунелю» дехто бачить в існуванні дитячого телеканалу. Так, усі найкращі ідеї стосовно дитячого телебачення  можна об’єднати у дитячому телеканалі. Він у нас є І слава Богу! Але навіть маючи ідеальний дитячий канал, ми не зможемо ліквідувати механізм впливу так би мовити «дорослих» програм на дітей. Бо треба, щоб дитячий канал бачили, тобто мали доступ до нього, що для багатьох родин фантастика! Друге, треба,  щоб його дивилися, тобто хотіли бути глядачами цього каналу. Моє опитування на «Фейсбук» продемонструвало, що переважна більшість людей взагалі не знають про існування дитячого українського телеканалу «Малятко»! Це прикро.  Тому й дитяче мовлення має бути не десь там «для галочки». А існувати в телереальності.
Тут ми приходимо до конфлікт бізнесу і культури. Канали хочуть прибутків зараз і якнайшвидше, а для розвитку суспільних і культурних цінностей потрібен певний час.
Не приймаючи рішень у питаннях існування дитячого мовлення на усіх каналах – від найлокальніший до найпопулярніших, - країна відтягує момент формування згаданих власних цінностей, дозволяючи формувати часто неприйнятні суспільні ідеали іноземним телевиробникам.
Якщо це хтось робить свідомо. То шлях подолання проблеми простіший. Визначити хто саме і ліквідувати проблему. Але якщо це відбувається поза нашою свідомістю, то це діагноз незрілості суспільства. Його нездатність захищати власну мову, культурну і духовну спадщину, ідентичність, а врешті й свою незалежність.
Як вийти з цього замкненого кола? Держава повинна відрегулювати це питання.  Або надаючи телеканал пільги, або дозволити рекламу (із певними обмеженнями і застереженнями), або фінансувати ці програми. Бо це – інвестиції не просто у тб, а у власне майбутнє, яке ми формуємо сьогодні.
Анжеліка Рудницька
Записаний

Анжеліка
Сторінок: [1]   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.9 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC Valid XHTML 1.0! Valid CSS!